Наприкінці XX і початку XXI ст. сформувалися нові погляди на тенденції розвитку людства. Проблеми глобалізації, переходу до інформаційного суспільства займають уми вчених, політиків і обивателів. У цих умовах необхідна оцінка впливу нових факторів на позитивне право. Дана робота присвячена деяким питанням взаємодії двох систем авторського права і глобальної мережі Інтернет однією з технологій, найбільшою мірою обумовлює процес переходу великої частини людства до інформаційного суспільства.

Взаємодія двох систем авторського права і Інтернету не обмежується простим перетинанням їх властивостей. Інтернет виявився технологією, яка здатна зіграти для авторського права роль, не менш значущу, ніж винайдена В. Гутенбергом машина для друкарства. У свою чергу, авторське право в чому обумовлює шляхи і ступінь розвитку мережі Інтернет.

Авторське право механізм, що дозволяє частини суспільства не брати участь безпосередньо у виробництві і розподілі матеріальних цінностей, а займатися створенням нематеріальних благ. Відносини між авторами і споживачами нематеріальних благ опосередковує підприємці (видавці, звукозаписні компанії тощо). Такі підприємці, з одного боку, забезпечують передачу носіїв результатів творчої діяльності широкому колу осіб, а з іншого матеріально забезпечують за рахунок споживачів творців нематеріальних благ і роблять можливою їх подальшу роботу.

Мережа Інтернет є найбільш значною з усіх нових інформаційних технологій. Єдина сутнісна функція Інтернету передача інформації, інші його функції випливають з неї. Цим зумовлена особливість відносин, що виникають із застосуванням Інтернету: всі вони тісно пов’язані з передачею інформації.

В даний час можна виділити такі основні точки зору щодо впливу Інтернету на економічні відносини та право:

1. Проблеми не існує зовсім є законодавство, що регулює відносини з приводу творів, а нові інформаційні технології нічого не змінюють, треба лише дотримуватися це законодавство.

2. Відносини, що виникають за допомогою глобальних інформаційних мереж, мають певну специфіку і, отже, повинні отримати особливе регулювання. Пропонується, наприклад, прийняти рамковий закон про інтернет, регулювати зазначені відносини за допомогою спеціальних міжнародних договорів.

3. Нові інформаційні технології приведуть до корінної зміни суспільних відносин, у тому числі з приводу результатів творчої праці. Відповідно, зміст позитивного права і його роль будуть змінюватися під впливом змін базису.

4. Мережа Інтернет спочатку створювалася як механізм вільного обміну даними і, отже, не має сенсу екстраполювати старі закони на відносини, що виникають у Мережі і за допомогою її. Мережа повинна залишитися вільною від впливу держав і, відповідно, права. Існує можливість саморегулювання, і це єдиний спосіб регламентації мережевих відносин.

Звичайно, цей поділ досить приблизно, проте, дозволяє дати уявлення про спектр думок щодо зазначеної проблеми.

Сучасному стану справ більше відповідає друга з наведених точок зору, однак, особливо з урахуванням того, що проблему регулювання нових відносин необхідно розглядати в перспективі, найбільш обґрунтованою і продуктивної представляється третя з названих позицій. Її теоретичним базисом можна вважати концепцію інформаційного суспільства, витоки якої лежать в теоретичних положеннях доктрин постіндустріалізму. Виникла ця концепція на початку 60-х роках XX ст., а офіційне міжнародне визнання отримала в Окінавської хартії глобального інформаційного суспільства [1], прийнятою 22 липня 2000 р. лідерами країн Великої вісімки та інших (попередніх) актах [2]. При цьому слід зазначити, що визнаючи концепцію інформаційного суспільства, Окінавская хартія не передбачає нового підходу до проблеми інтелектуальної власності, а отже, і до проблеми авторського права в нових умовах.

Думка, що інформаційні технології приведуть до зміни суспільних відносин, підтримується багатьма російськими і зарубіжними вченими (як юристами, так і представниками технічних спеціальностей). Так, В. А. Дозорців [3] зазначає: Право власності, так само як і традиційні виключні права (авторське право, патентне право тощо), не може стати правовою основою для регулювання відносин щодо інформації. Нагадаємо, що інформація може містити в собі і об’єкт авторського права. С. П. Капіца вважає: мабуть, потрібно шукати інший спосіб заохочення авторів замість прибутку від прямих продажів, за рахунок яких фондів або громадських відрахувань [4].

У 1994 р. в американському журналі Wired [5] була опублікована стаття Джона Перрі Барлоу The Economy of Ideas (Економіка ідей). У новій редакції вона була опублікована в Інтернеті [6] під назвою Selling Wine Without Bottles: The Economy of Mind on the Global Net (Продаж вина без пляшок: Економіка свідомості в глобальній мережі). Іншою роботою, яка має велике значення для оцінки сучасних поглядів на взаємодію Інтернету і авторського права, стала стаття Е. Дайсон Intellectual Property on the Net.

Ґрунтуючись на зазначених роботах, можна сформулювати суть змін, які очікуються в суспільних відносинах у зв’язку з наростаючим впливом і розвитком Інтернету і інших нових інформаційних технологій.

1. Інформаційний сектор буде переважати в економіці, отже, істотно зросте значення інформації як об’єкта цивільних прав. Об’єкти авторського права будуть у більшості випадків спочатку створюватися в електронній формі, а більшість решти можна буде перевести в електронну форму.

2. Інформація буде легко копіюватися і розповсюджуватися в глобальному масштабі. При цьому неможливо буде забезпечити контроль за відтворенням і поширенням інформації.

3. Джерела інформації втратять стабільність: зміст виданої книги вже не можна змінити, проте інформація, яка знаходиться у електронній формі може бути модифікована в лічені хвилини, зберігаючи при цьому свої ідентифікаційні ознаки.

4. Кількість осіб, які займаються творчою працею, значно зросте, внаслідок чого економічна цінність багатьох творів зменшиться. Крім того, результати творчої праці будуть швидко застарівати.

5. Основний дохід учасники цивільного обороту будуть отримувати, як правило, від додатка сил виконання робіт і надання послуг, а не від вилучення корисних властивостей об’єктів цивільних прав.

6. Виникне невизначеність меж товарних ринків та меж юрисдикції держав.

Дещо з перерахованого вже стало реальністю, що проявляється в наступному:

1. З’явилася велика кількість об’єктів авторського права, що поширюються безкоштовно: матеріали друкованих ЗМІ, ТЕЛЕБАЧЕННЯ та інших електронних ЗМІ, а також програмне забезпечення.

2. Багато юридичні особи ведуть свою підприємницьку діяльність виключно через Інтернет, причому іноді продукція передається безпосередньо через Мережу.

3. Багато об’єктів авторсько-правової охорони вже безконтрольно поширюються в глобальному масштабі.

Очевидно, в цих умовах суспільство повинно знайти можливість, як і раніше забезпечувати окремим своїм представникам можливість займатися творчою працею. Можливі методи такого забезпечення не нові і вже використовуються, але слід їх перерахувати:

1. Використання творів (їх збірників тощо) в якості рекламних майданчиків. Ефективність цього методу доведена практикою: вже багато років ми в Росії безкоштовно дивимося телепередачі, теле – і кінофільми, на виробництво яких були витрачені величезні гроші, деякі газети ми отримуємо безкоштовно, а значну частину ціни інших покривають рекламодавці.

2. Пряма оплата створення твору, необхідного замовнику.

3. Використання творів, що надаються кінцевому користувачеві безкоштовно, для подальшого возмездного надання послуг і (або) продажу супутніх товарів. Наприклад, програму для ЕОМ може безкоштовно встановити собі будь-яку особу, але за оновлення цієї програми, технічне обслуговування і т. п. вже доведеться платити.

4. Використання технічних і програмних засобів захисту від несанкціонованого копіювання інформації.

В даний час ми можемо спостерігати ознаки боротьби старого і нового економічних укладів. Найяскравіше це проявляється в США, де відбувається боротьба між виробниками устаткування і великими правовласниками, з одного боку, і організаціями, які борються за права споживачів, з іншого боку. Великі правовласники це, в першу чергу, звукозаписні компанії і підприємства кіноіндустрії. Предмет спору у тому, що вони не хочуть надавати споживачам всіх можливостей цифрових технологій, навмисно обмежуючи можливості вироблюваного устаткування [7]. Таким чином, впливові правовласники не дозволяють суспільству використовувати всі можливості нових технологій, так як це негативно відіб’ється на їхніх доходах.

С. В. Семілєтов зазначає: На наш погляд, право першої публікації (і, відповідно, дещо інша модель винагороди автора), повинно стати основним моментом майнових прав в сучасному авторському праві. Такий підхід, як зазначає А. Сергеев, дозволить усунути грунт для штучних і невиправданих конфліктів у суспільстві внаслідок штучних обмежень, які здійснюються на природне властивість інформаційних об’єктів копіюватися без істотних витрат, які необхідно захищати, причому за рахунок платників податків, чиї природні права і обмежуються [8] .

З урахуванням вищевикладеного можна зробити деякі припущення щодо подальшого розвитку авторського права, які носять значною мірою імовірнісний характер. Майнові авторські права являють собою, по суті, можливість забороняти використання твору невизначеному колу осіб Під впливом нових інформаційних технологій майнові авторські права багато в чому втратять своє значення. Можливості отримання автором винагороди при цьому збережуться. Дійсно, зараз автор, щоб отримати винагороду, звертається до підприємця-професіонала (наприклад, видавцеві) та (або) до організації, що управляє майновими правами на колективній основі. Саме зазначені особи будуть піклуватися про отримання доходу. Таким чином, відносини між автором і видавцем (в широкому сенсі), мабуть, не зазнають значних змін, в той час як відносини між видавцем і суспільством великою мірою звільняться від обмежень авторського права.

Можна припустити, що в останні роки виник особливий коло нових відносин, пов’язаних з використанням мережі Інтернет. Спробуємо визначити специфіку авторсько-правових відносин, що мають відношення до Інтернету.

Істотне значення в літературі надається мережевих відносин, але, на жаль, зміст цього поняття не піддавалося дослідженню. А. Трофименко [9] пропонує називати такими відносинами є відносини між користувачами та операторами Інтернету, за винятком відносин, що складаються з приводу доступу користувачів до Мережі, пов’язаних з діяльністю провайдерів і її правовим регулюванням. Р. Свердлык і С. Малахов [10] вважають, що цивільні правовідносини в Мережі не мають специфіки, крім особливого технологічного забезпечення матеріально-технічними засобами і програмними продуктами, а також додаткового (крім норми права, правоздатності суб’єктів і юридичного факту) умови виникнення доступу до мережі Інтернет.

Очевидно, суб’єктний склад авторсько-правових відносин не змінюється при їх ускладненні мережевим елементом. Між тим об’єкт таких правовідносин має певну специфіку, яка, на наш погляд, проявляється у двох ознаках:

– електронна (машиночитаемая) форма, в якій виражений об’єкт;

– таке розміщення електронної форми об’єкта, що представники публіки можуть здійснювати доступ до неї з будь-якого місця і в будь-який час за їх власним вибором (мається на увазі розміщення в глобальній комп’ютерній мережі).

Зазначені ознаки обумовлюють близькість даних відносин до інформаційних, а також особливі способи використання та охорони об’єктів авторських прав, залучених в мережеві відносини.

Коло об’єктів авторського права, доступ до яких може бути наданий через Інтернет, надзвичайно широкий: це можуть бути практично будь-які твори або їх копії, у тому числі зображення, фонограми, аудіовізуальні твори і т. д. Особливістю об’єкта в даному разі, як уже згадувалося, є те, що в розглянутому випадку він матеріалізований у вигляді чистої інформації, в цифровому вигляді. Існує і особливий об’єкт авторського права, зобов’язаний появою Інтернету. При тому, що існування такого об’єкта ніким не заперечується, думки з приводу того, що саме вважати цим об’єктом, розходяться.

Існує думка, що основною одиницею кіберпростору є так званий сайт. Сайт являє собою сукупність документів Інтернету (синоніми: інтернет-сторінки, html-документів), пов’язаних між собою з допомогою гіпертекстових посилань, об’єднаних загальним задумом і, як правило, дизайном. Відзначимо, що назва документ Інтернету ще не означає, що він відповідає легальної дефініції документа. Співвідношення сайту та документа Інтернету приблизно таке ж, як співвідношення книги і одного з її розділів. При цьому сайт може складатися з одного документа чи кількох тисяч, один документ може містити обсяг тексту, який можна порівняти з об’ємом цілої книги. Документ як такий може бути ще не створений до того, як у нього виникла необхідність, і сервер не сформував документ у відповідності з запитом користувача.

А. Купріянов [11] і С. А. Судариков [12] вважають, що особливим об’єктом авторського права, що охороняється в мережі Інтернет, є сайт. Природно, сайт, представляючи собою певну систему, яка має ознаки, що не є сукупністю ознак документів Інтернету, з яких він складається, отже, може вважатися самостійним об’єктом. Але документ Інтернету сам по собі має всі ознаки твору і не меншою мірою може бути об’єктом авторського права. Тому було б невірним в якості особливого об’єкта мережевих відносин визнавати тільки сайт в цілому, оскільки це може призвести до порушення прав авторів документів Інтернету.

Основною особливістю документа Інтернету як об’єкта авторського права є комплексність. Документ найчастіше складається з двох елементів тексту і зображень, але в нього можуть бути включені і інші різновиди об’єктів: аудіо-, аудіовізуальні твори, програми для ЕОМ, які виконуються безпосередньо під час перегляду документа або відповідно з діями клієнта. Зазначені властивості наближають документ Інтернету до програми для ЕОМ чи бази даних у сенсі Закону РФ від 9 липня 1993 р. N 5351-I ” Про авторське право і суміжні права [13]. Проте ні одне з визначень не відображає суть документа Інтернет повністю. Представляється можливим сформулювати визначення документа Інтернет як об’єкта авторського права, ґрунтуючись на легальних визначеннях програми для ЕОМ і бази даних з урахуванням властивостей документа Інтернету. Документ Інтернету це об’єктивна форма представлення та організації сукупності даних і команд, призначених для функціонування ЕОМ та інших комп’ютерних пристроїв з метою передачі інформації методами мережі Інтернет і через цю мережу, включаючи породжувані нею аудіовізуальні відображення. Очевидно, документ Інтернету повинен охоронятися як літературний твір При цьому не слід забувати про те, що для поширення авторського права на твір воно повинне бути результатом творчої діяльності.

В теорії і практиці виникає питання про застосування до документа Інтернет норм Федерального Закону від 20 лютого 1995 р. N 24-ФЗ ” Про інформацію, інформатизації і захист інформації [14] (далі ФЗ Про інформацію). Зокрема, це питання цікаве з точки зору можливості віднести документ до Інтернету інформації як виду об’єктів цивільних прав. У ФЗ ” Про інформацію термін інформація визначається як відомості про осіб, предметах, фактах, подіях, явищах і процесах незалежно від форми їх подання. Таке визначення можна назвати легально-побутовим, так як таке поняття інформації у сфері звичайного людського спілкування і в позитивному праві. Разом з тим, існує і природничо-наукове поняття інформації, суттєво відрізняється від наведеного вище. Воно може бути сформульовано наступним чином: інформація це уменьшаемая, що знімається невизначеність в результаті отримання повідомлень [15]. На думку В. О. Копилова [16], з яким, мабуть, слід погодитися, програми для ЕОМ не належать до інформації в сенсі ФЗ Про інформацію. Слід також зазначити, що скориставшись природничих розумінням інформації, ми прийдемо до протилежного висновку і будемо змушені визнати, що програми для ЕОМ та інші засоби забезпечення автоматизованих інформаційних систем та їх технологій (в сенсі ст. 2 ФЗ Про інформацію) є, по суті, інформацією. Здається, що правильним було б тоді і документ Інтернету, і сайт віднести до такого виду об’єктів цивільних прав, як інформація. Оскільки ми пов’язані ФЗ ” Про інформації, документ Інтернету повинен бути віднесений до інформації лише у тому випадку, якщо він містить те, що визнає такий закон, то є різноманітні відомості (див. ст. 2 ФЗ Про інформацію).

Можливість володіти інформацією на будь-якому цивільному праві, відповідно до ФЗ ” Про інформацію, існує, якщо тільки ця документована інформація, тобто зафіксована на матеріальному носії з реквізитами, що дозволяють її ідентифікувати. Те, що кожен документ Інтернету, що становить сайт, зафіксований на матеріальному носії, сумнівів не викликає машиночитаемый носій нітрохи не менш матеріальний, ніж папір. Питання ж щодо реквізитів, що дозволяють ідентифікувати його, не так простий. У Постанові Апеляційної інстанції Арбітражного суду р. Москви від 8 лютого 2000 р. по справі N А40-45003/99-51-443 називаються такі можливі варіанти таких реквізитів: текст документа, адреса його місцезнаходження в мережі Інтернет, ім’я файла, дата і час створення документа. Очевидно, документ Інтернету може містити й інші реквізити, що дають змогу ідентифікувати міститься в ньому інформацію, а сайт, що містить такі документи, повинен бути визнаний інформаційним ресурсом (ст. 2 ФЗ Про інформацію). У відповідності з цим законом інформаційні ресурси є об’єктами права власності. Не вдаючись у дискусію щодо можливості існування права власності на нематеріальний об’єкт, зазначимо, що у світлі вищевикладеного, документ Інтернету має двоїстої природою і може бути не тільки об’єктом авторського права, але і (виходячи з закону) об’єктом права власності.

Якщо документ Інтернету не буде володіти достатнім для ідентифікації кількістю реквізитів, то він не буде документом у розумінні ФЗ Про інформацію. Це, однак, ніяк не відіб’ється на авторсько-правовий статус документа Інтернету.

Отже, до мережевих відносин можна віднести такі відносини, об’єкт яких має описаної вище специфікою. Представляється необхідним віднести до мережевих і ті відносини, які тільки ще припускають надання якогось об’єкту прав зазначеної специфіки. Таким чином, мережеві відносини можна визначити як відносини з приводу об’єкта, вираженого в електронній (машиночитаній) формі та розміщеного або підлягає розміщенню таким чином, що представники публіки можуть здійснювати доступ до нього з будь-якого місця і в будь-який час за їх власним вибором.

Звичайно, таке визначення не безперечно, але безспірного визначення тут поки бути не може. В літературі слід виробляти ознаки і розглядати особливості мережних відносин, зокрема, з точки зору змісту відносин. І тоді, як знати, може бути вже в недалекому майбутньому слово мережеві звільниться від лапок.

Сказане щодо мережевих відносин справедливо і відносно мережевих авторсько-правових відносин при обліку особливостей авторського права.Час покаже, чи справедливі представлені міркування про майбутнє авторського права у зв’язку з розвитком Інтернету, але відносини, ускладнені мережевим елементом, вже існують і вимагають до себе пильної уваги.