Незаперечним фактом сьогодні є те, що проявляється масовий інтерес до Інтернету. Значимість суспільних відносин, що виникають у зв’язку з його використанням не викликає сумніву. Тому природно, що і юристи не залишають без уваги глобальну мережу. З’являється об’єктивна потреба в правовому регулюванні нової галузі. Відповідно виникає нова юридична спеціалізація — Інтернет-право.

На сторінках «Юридичної практики» проводилося дослідження попиту на юристів різних спеціалізацій на ринку юридичних послуг. І примітно той факт, що був отриманий наступний результат — попит на юристів, що спеціалізуються в Інтенет-право або середній або високий. При цьому невизначеним залишається питання, що ж представляє собою Інтернет-право, у чому проявляється його юридична природа.

Проблеми регулювання суспільних відносин пов’язаних з використанням Інтернет стають дуже актуальними для України. В даний час не доводиться говорити про розробленості цього формується напряму в праві. Ні в Україні, ні в Росії не існує розробок, присвячених цій темі, публікуються лише окремі статті юристів, які зайнялися розробкою юридичного аспекту використання Інтернет. Одним з перших юристів які почали працювати в цьому напрямку в Росії був Віктор Наумов, який створив сервер «Право та Інтернет» ( www. russianlaw.net) і проводить регулярно інтернет-конференції з проблем Інтернет-права.

Безперечно, що створення такої юридичної бази дуже цінно, тому що дозволяє хоч якось заповнити існуючий інформаційний вакуум.

Дана стаття є черговим етапом в осмисленні проблем правового регулювання Інтернет в сучасних умовах.

Питання нормативного регулювання глобальних мереж носять лише постановочний характер. На шляху дослідження і розробки пропозицій робляться лише боязкі кроки.

Сьогодні в Україні існує цілий ряд нормативних актів, що регулюють відносини у сфері інформації і відповідно зачіпають питання використання глобальної мережі, але тільки один документ присвячений безпосередньо Інтернету. Це Указ Президента № 928/2000 “Про заходи щодо розвитку нацЕональної складової глобальної ЕнформацЕйної мережЕ Інтернет та забезпечення широкого доступу до цЕєї мережЕ в Україні” від 31.07.2000 року. Характеризуючи цей документ слід сказати, що він носить декларативний характер, але при цьому визначає основні напрями правового регулювання Інтернет в Україні. Насамперед, це захист авторського права в мережі, розробка закону «Про електронно-цифровий підпис». Природно цього недостатньо, але позитивно те, що робляться хоч перші кроки.

На відміну від України деякі країни вже мають досвід правотворчості в розробці та прийнятті правових норм для врегулювання відносин пов’язаних з роботою в Інтернет. Так, У Німеччині і США вже прийнятий закон «Про електронно-цифровий підпис», в Росії існує законопроект про це. Поширення забороненої інформації через мережу призвело до того, що в Австралії прийняті закони, спрямовані на врегулювання змісту інформації в глобальній мережі, в Німеччині діє закон «Про відповідальність провайдера».

При прийнятті Україною власних законів необхідно врахувати позитивний досвід цих держав, щоб потім не «наламати дров» у практиці правозастосування.

Займаючись правотворчеством в новій галузі, слід враховувати її специфіку і звичайно ж існуючі розробки юридичної науки.

Характерним для сучасної юридичної порядку є поділ норм права на дві великі групи, на право публічне і право приватне. Незважаючи на традиційність цього поділу, з наукової сторони до цих пір не з’ясовано, де знаходиться грань, що розділяє публічне і приватне право. Критерієм розмежування цих галузей виступає метод правового регулювання. У відносинах публічно-правового характеру все підпорядковано волі держави, застосовується метод влади і підпорядкування. У сфері відносин приватного характеру застосовується метод автономії, іншими словами учасники відносин, що виникають мають можливість визначити їх характер і зміст самі.

Для врегулювання глобальних мереж будуть розроблятися правові норми Інтернет-права, які не можна буде віднести не до публічної галузі не до приватної, так як зачіпаються в однаковій мірі інтереси держави і окремого індивіда.

Правове регулювання у суспільстві виникає, де виникає нові суспільні відносини, які за своєю соціальною значущістю вимагають нормативного забезпечення.

В Інтернет-право інтереси держави і суспільства торкнулися, перш за все, коли відбувається розміщення в мережі несанкціонованої інформації.

Інтереси переважають приватні при проведенні реєстрації доменних імен, захист інтелектуальної промислової власності. Дуже динамічно розвивається електронна комерція, містить величезний масив невирішених питань. Головними з них виступають, порядок проведення розрахунків між продавцем і покупцем, не вирішені питання оподаткування, криптографічного захисту та застосування електронно-цифрового підпису. Розглядаючи електронну комерцію можна сказати про переважання публічно-правових або приватноправових відносин.

Як видно зі сказаного в однаковій мірі при використанні глобальної мережі зачіпаються як приватні, так і публічні інтереси. Тому при правовому регулюванні відносин, пов’язаних з використанням Інтернету слід застосовувати спільно метод влади-підпорядкування і метод автономії.

Таким чином, при такій значимості Інтернету, неминучим стає необхідність правового регулювання відносин, які виникають при використанні глобальної мереж. На цьому етапі і буде розвиватися і формуватися Інтернет-право, як правова форма регулювання суспільних відносин, які виникають при обміні інформацією в глобальній мережі Інтернет за допомогою публічно-правових і приватноправових методів.

Сьогодні для врегулювання відносин пов’язаних з використанням Інтернету дуже важливим є розробка і прийняття, насамперед Законів України «Про електронно-цифровий підпис», «Про доменні імена», «Про врегулювання змісту інформації в українському сегменті Інтернет», а також слід внести зміни в Закони України, присвячені інтелектуальної і промислової власності.